За місяць : 1106
статей : 1008
| Рубрики : | Бібліотеки |
Приватна бібліотека – сукупність книг та інших документів, що є власністю однієї людині або групи осіб, пов’язаних родинними стосунками. П. б. використовується її власником на власний розсуд, зокрема, може бути доступною для публічного користування, безкоштовного чи платного.
Історично П. б. виникли кілька тисячоліть тому з появою писемності і рукописних книг і. мають більш давнє походження, ніж публічні. Унаслідок високої вартості книжкових збірок П. б. у давні часи могли належати лише монархам, знаті, вищому духовенству. В Київській Русі існували книгозбірні при дворах окремих князів і бояр. Першою П. б., заснованою у 1037 р., вважається книжкове зібрання великого князя Ярослава Мудрого, що знаходилось у Софійському соборі в Києві (близько 1000 книг різної тематики). В Україні з виникненням друкарства, появою книг світського змісту, розвитком бібліофільства почали створюватися родові книгозбірні аристократії і магнатів, козацької старшини, бібліотеки при панських маєтках, книжкові зібрання професури, церковних ієрархів, заможних осіб тощо.
Початкові фонди більшості великих бібліотек світу й України формувалися саме на основі П. б. Часто фундаментом для створення публічних бібліотек були приватні зібрання видатних діячів, передані їх власниками в дар або за заповітом. Так, основою для створення Київської російської публічної бібліотеки (нині Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого) стала П. б. книговидавця В. Барщевського, а велика бібліотека церковного діяча, митрополита Київського і Галицького Флавіана – Державної історичної бібліотеки (нині Національна історична бібліотека України). Так само Національна бібліотека Української держави (нині Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, НБУВ) у перші роки своєї діяльності поповнювалась виданнями з П. б. багатьох відомих діячів науки і культури.
П. б. видатних вітчизняних діячів Церкви і просвітництва П. Могили (налічувала близько 3 тис. книг), А. Прокоповича, Ф. Прокоповича, Д. Ростовського, М. Смотрицького, С. Яворського залишили помітний слід у розвитку культури, науки і освіти на українських землях.
Власні книгозбірні мали гетьмани України, що шанували книжкову мудрість – І. Мазепа, П. Орлик, К. Розумовський, представники козацької старшини Я. Маркович, М. Ханенко, І. Новицький, громадські діячі Г. Полетика, М. Судієнко, А. Чепа та ін.
Багато П. б. окремих осіб та родин з-за наявності унікальних видань, включаючи періодику і ноти, тематичних колекцій україніки, шевченкіани, таврики, історичної, краєзнавчої літератури стали помітним явищем в історії книжкової культури України, Це, зокрема книжкові зібрання родин Алембеків, Аркасів, Воронцових, Дідушицьких, Ерделі, Курисів, Мікошевських, Рєпніних, В. Баворовського, О. Бертьє-Делагарда, В. Бібікова, Т. В’яземського, М. Гнідича, М. Комарова, М. Костомарова, М. Левитського, Г. Маразлі, А. Петрушевича, П. Потоцького та багатьох ін.
Процес книгозбирання окремими особами помітно активізувався у 19 ст. П. б. цього періоду стають елементом освіченості, соціального статусу, займають важливе місце в системі духовних і культурних цінностей українських інтелектуалів і бібліофілів. Постійне зростання обсягів друкованої продукції сприяло заохоченню до читання, однак через досить високі ціни книги були доступні для обмеженого кола осіб користувачів. Тому окремі підприємливі книготорговці при своїх книгарнях створювали «кабінети для читання», що виконували функції публічних П. б. (вперше вони з’явилися у Франції), де за певну плату бажаючим надавалося право користуватися книгами на короткий термін.
В Україні перша така комерційна бібліотека, власником якої був книготорговець М. Клочков, була відкрита в Одесі в кінці 1820-х рр. Користування нею становило 35 руб. на рік. До 1850 р. аналогічних бібліотек в Одесі діяло вже п’ять, існували вони також у Києві, Харкові та інших містах. На кінець 19 – початок 20 ст. лише у Києві налічувалось кілька десятків комерційних бібліотек, майже всі вони знаходились у центрі міста. Деякі з них були досить популярними, як, наприклад, «Аптека для душі», створена у 1843 р. відставним військовим, членом Товариства історії і старожитностей при Московському університеті та Тимчасової комісії для розгляду давніх актів у Києві П. Должиковим, в якій налічувалось близько 10 тис. прим. книг і журналів., половину з яких складала белетристика. Користування цією П. б. також було платним – 1 руб. 50 коп. щомісяця.
Одна з найбільш відомих і найбільших публічних П. б. у Києві належала видавцеві і книгареві Л. Ідзиковському, а після його ранньої смерті у 1865 р. – дружині та сину. Спершу це був великий магазин нотних видань на Хрещатику, при якому з 1870 р. почав діяти читальний зал, де періодично влаштовувались концерти, читання літераторами власних творів. У штаті П. б. Ідзиковських працювало 10 осіб, а її фонд налічував понад 170 тис. прим. видань російською, українською, французькою, польською, англійською, німецькою мовами. Плата за користування читальним залом була невеликою (50 коп. на місяць). Все це дозволяло П. б. Ідзиковських мати відчутні конкурентні переваги у порівнянні з іншими бібліотеками Києва, у т. ч. з міською публічною (нині Національна бібліотека України ім. Ярослава Мудрого), навіть попри меншу вартість користування останньою (30 коп. на місяць).
Події 1917–1921 рр. негативно вплинули на феномен П. б. як соціокультурного явища. Унаслідок репресій, зубожіння, вимушеної еміграції багатьох власників П. б. спостерігались масові конфіскації і реквізиції приватних колекцій, значна їх кількість були розпорошені, знищені чи розграбовані, частина книжкових зібрань вивезена за кордон або стала складовою державних наукових, публічних, спеціалізованих бібліотек, розчинившись у загальному фонді. Їх колишня приналежність тим чи іншим особам, як правило, приховувалась. Невдовзі існування комерційних бібліотек на теренах СРСР було припинено.
За часів СРСР П. б. не вважалися книгозбірнями взагалі, у т. ч. у бібліотекознавстві. Побутувала думка, що, оскільки приватна колекція книг спрямована на задоволення потреб виключно її власника, то, незалежно від її обсягу, вона не може вважатися бібліотекою у загальному розумінні цього терміну, бо тут відсутня суспільна складова.
У зв’язку з великою кількістю публічних бібліотек в СРСР та їх доступністю для всіх верств населення, а також запереченням і засудженням з ідеологічних позицій приватних надбань як «пережитку капіталізму», існування П. б. не заохочувалось, проте й не заборонялось. Тому дійсні шанувальники книги продовжували формувати свої П. б., особливо у період «книжкового буму» 1970–1980-х рр., виходячи з власних уподобань і можливостей. Частина з них гуртувалась в осередках товариств книголюбів і бібліофільських об’єднаннях, які взаємодіяли з публічними бібліотеками, влаштовуючи в їх стінах тематичні виставки із власних книжкових колекцій. Деякі П. Б., унікальні за своїм тематичним спрямуванням, отримали широке визнання (киянина Я. Бердичевського, що вважалась найкращою П. б. в СРСР і містила унікальну колекцію екслібрисів, С. Воїнова з м. Новгорода-Сіверського, що зібрав книжкову колекцію з-понад 1400 окремих видань «Слова о полку Ігоревім», В. Разумова з м. Горлівка Донецької обл., що на основі своєї великої колекції створив єдиний в Україні музей мініатюрної книги, Я. Смоляренка з м. Луганська та ін.).
Із здобуттям незалежності України розпочався процес відродження національної культури та підвищення суспільної значущості П. б. Простежується тенденція передачі до фондів національних, державних, наукових, публічних бібліотек П. б. та документів особового походження відомих діячів науки і культури, що формувалися як в Україні, так і за її межами. Так, у 1997 р. фонди Національної парламентської бібліотеки України (нині Національна бібліотека України ім. Ярослава Мудрого) були поповнені П б. С. Сірополка, що надійшла з Праги за рішенням його дочки; у 2003 р. П. б. видатного педагога В. Сухомлинського передана його родиною Державній науково-педагогічній бібліотеці України (нині Державна науково-педагогічна бібліотека України імені. В. О. Сухомлинського). Значна частин книг з П. б. київського зодчого П. Альошина, що вважалась кращою в Україні з питань архітектури і мистецтва, разом з його архівом була передана до Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України. Як правило, такі дари зберігаються як окремі колекції і на них складаються бібліографічні покажчики чи окремі каталоги.
На початку 21 ст. в Україні функціонує декілька публічних П. б., частина з них – комерційного спрямування. Зокрема, в Одесі з 2003 р. зусиллями Л. та О. Новоторових видаються бажаючим напрокат книги з власної «Бібліотеки новинок», а на отримані кошти купуються нові книжки. Станом на 2013 р. фонд цієї П. б. налічував понад 30 тис. прим. книг, її щомісячне поповнення становить близько 200 книг, виключно за замовленнями читачів.
Намагання надати П. б. комерційного характеру в Україні, як правило, є невдалими. Відомий лише один випадок прибутковості платної П. б. Її власником є вінничанин С. Пелех. Протягом 2000–2016 рр. П. б. принесла йому дохід в 300 тис. доларів США, а фонд зріс з 1 тис. прим. до 45 тис. прим. Для успішності такого проекту, за оцінками С. Пелеха, на його старті потрібно 40 тис. доларів, а окупність можлива не раніше, ніж через 10 років.
В умовах соціокультурних трансформацій, характерних для сучасного етапу розвитку українського суспільства, спостерігається підвищений інтерес науковців до історико-культурних надбань країни, серед яких помітне місце посідають П. б. Започатковано дослідження окремих цінних приватних книжкових колекцій та зібрань – Ф. Вовка, М. Возняка, Г. Данилевського, митрополита Євгенія (Є. Болховітінова), І. Крип’якевича, І. Огієнка, С. Сірополка, В. Сухомлинського, І. Франка та інших відомих особистостей, зокрема у відділі бібліотечних зібрань та історичних колекцій Інституту книгознавства НБУВ, що спираються на вітчизняні та зарубіжні напрацювання книгознавства і бібліотекознавства. Широке коло питань, пов’язаних з історією і функціонуванням П. б., відображено у наукових працях З. Бродик, В. Вовченко, В. Голубицького, Л. Дениско, Н. Зубкової, М. Іваннікової, Г. Ковальчук, Л. Лисенко, Т. Литвин, І. Лосієвського, Л. Мухи, Н. Ольховик. Є. Рукавіциної-Гордзієвської та ін. П. б. панських садиб і козацької старшини стали предметом досліджень, виконаних Є. Біленьким, М. Войновою, М. Будзар, П. Зленком. Історію та сучасний стан родових шляхетських бібліотек Правобережної України досліджують С. Булатова, О. Рабчун, І. Ціборовська-Римарович, діяльність публічних П. б. Півдня України – Г. Бородіна, обставини формування фондів П. б. на теренах Галичини висвітлюють О. Колосовська, Н. Кунанець, на Волині – Т. Смирнова. Історію формування, структуру та історико-культурне значення приватних книжкових зібрань як складової фондів публічних бібліотек України розкрито у працях А. Журавльової, М. Калмикової, О. Полевщикової, В. Фельдмана, С. Шоломової. Водночас серед українських науковців відсутній єдиний підхід до визначення таких термінів, як «приватна бібліотека», «особиста бібліотека», «особова бібліотека», «книжкова колекція», «книжкове зібрання» тощо.
Так само статус П. б. залишається невизначеним в чинному законодавстві України. У Законі України «Про бібліотеки і бібліотечну справу» (1995 р.) поняття «приватна бібліотека» відсутнє.
Сучасне суспільство зацікавлене в тому, щоб значні приватні книжкові колекції, в яких акумульовані масиви цінних рукописів та раритетних видань, зберігали свою цілісність як національне історико-культурне надбання, перебували під охороною держави, використовувались в її інтересах і, водночас, при цьому дотримувались майнові права їх власників. Як свідчить багатовікова практика, суспільне значення П. б. полягає в тому, що багато з них з часом стають складовою фондів публічних бібліотек, тим самим сприяючи збереженню світової культурної спадщини для всіх громадян.
Бородіна Г. Г. Приватні бібліотеки Півдня України другої половини ХІХ ст. / Г. Г. Бородіна // Бібліотека. Інформація. Суспільство: зб. наук. праць / НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського. – Київ, 1998. – С. 88–94;
Бородіна Г. Г. Приватні бібліотеки та приватні зібрання Півдня України (ХІХ ст.) / Галина Бородіна // Архівознавство. Археографія, Джерелознавство: міжвідом. наук. зб. – Київ, 2000. – С. 252–261;
Шавыркина Н. А. Личная библиотека. Культурно-исторический анализ: [монографія] / Н. А. Шавыркина; под ред. С. В. Кулешова. – Москва : Союз, 2000. – 200 с.;
Ковальчук Г. І. Книжкові пам'ятки (рідкісні та цінні книжки) в бібліотечних фондах : Монографія / Галина Ковальчук; Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т укр. кн. – Київ, 2004. – 644 с.;
Римарович І. О. Родові бібліотеки Правобережної України XVIII ст. (Вишневецьких- Мнішків, Потоцьких, Мікошевських) : історична доля та сучасний стан / І. О. Римарович; Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського. – Київ, 2006. – 394 с.;
Лисенко І. Словник українських приватних бібліотек / Іван Лисенко. – Київ : Рада, 2009. – 215 с.;
Рабчун О. С. Приватні бібліотеки в електронному середовищі (із фондів відділу бібліотечних зібрань та історичних колекцій НБУВ) / О. С. Рабчун // Документознавство. Бібліотекознавство. Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики : матеріали VII Міжнар. наук.-практ. конф., Київ, 25-27 травня 2010 р. / Нац. акад. керівних кадрів культури і мистец., Ін-т держ. упр. та інформ. діяльності. – Київ, 2010. – С. 40–41;